Що таке адаптація і як вона відбувається. Рекомендації

Чи у всіх дітей однакова поведінка при вступі в садок? Ні. Одні діти впевнені, вибирають гру, йдуть на контакт із дітьми й дорослими, інші – менш упевнені, більше спостерігають, деякі – виявляють негативізм, небажання йти в групу, відхиляють усі пропозиції, бояться відійти від батьків, голосно плачуть. Які ж причини такої поведінки? Що таке адаптація і як вона відбувається? Що відбувається з психікою дитини в цей момент? І найголовніше, що з цим робити?

ЩО ТАКЕ АДАПТАЦІЯ І ЯК ВОНА ВІДБУВАЄТЬСЯ? Адаптація — це пристосування організму до нової обстановки, а для дитини дитячий садок безсумнівно є новим, ще невідомим простором, і новим оточенням і новими стосунками. Адаптація включає широкий спектр індивідуальних реакцій, характер яких залежить від психофізіологічних і особистісних особливостей дитини, від сімейних стосунків, що і склалися, від умов перебування в дошкільному закладі. Чим розвиненіший емоційний зв'язок з матір'ю, тим важче проходитиме адаптація. Адаптація дитини в колективі, контакти з іншими дітьми і вихователями, формування навичок, ігри, заняття, дотримання режиму, підготовка до свят — ось неповний перелік позитивного впливу дитячого садка. Перші кроки дитини в дитячому садку, як правило, непрості. Початок відвідування дошкільного навчального закладу — це не тільки нові умови життя і діяльності, режиму і харчування, а й нові контакти та обов'язки. Це дуже напружений період, який потребує від кожного малюка активних психологічних і фізичних форм пристосування. Звикання до дитячого садка часто супроводжується порушенням емоційного стану дошкільника, погіршенням сну, апетиту, підвищенням захворюваності. Тепер трохи докладніше про те, що відбувається з дитячою психікою у цей період. Такого гарного малюка неначе підмінили. З будь-якого приводу — істерики та вередування. Він утратив усі навички самообслуговування, якими володів, у нього знову мокрі штанці, він начебто забув, як користуватися ложкою, і майже перестав говорити, принаймні — реченнями. Таке відчуття, що дитині не три роки, а ледь-ледь виповнилося два. Психологи називають це явище регресом. Так будь-яка людина, особливо маленька,, реагує на стрес, тобто ніби «відступає» у своєму розвитку на крок назад. (Зазвичай усе повертається на свої місця досить швидко, тільки-но закінчується адаптаційний період.) А ще дитина стає нервовою і полохливою, а найголовніше — чомусь зовсім не хоче ходити до дитячого садочка. Страх — звичайний супутник адаптаційного періоду. У новій обстановці дитина в усьому бачить приховану загрозу для себе. Вона боїться незнайомих дітей, нового приміщення, чужих дорослих, яких вона відтепер має слухатися, боїться зробити щось не так і бути покараною. І, нарешті, вона панічно боїться, що ви про неї забудете, не прийдете за нею. А ще маленьким дітям часто важко дається встановлення контакту з незнайомими дітьми. Досі поруч завжди була мама, за якою, в разі чого, можна було сховатися. А тепер дитина має залишитися сама в новому світі. До речі, як тільки ваше маля налагодить контакт з однолітками в групі, адаптаційний період, вважайте, минув. Це найпотужніший стимул, що відволікає від будь-яких страхів і туги за мамою. Що провокує стрес дитини в період адаптації до дитячого садка? Це відрив від матері. Адже мама — найголовніше, що є в неї, її повітря, її життя. І раптом мама «обміняла» її на якусь роботу, «зрадила». Саме так розцінює цю ситуацію трирічна дитина. Така улюблена і найкраща мама на світі, можна сказати, кинула її напризволяще серед жахливої нової обстановки та незнайомих дітей. Щоб у цій обстановці «вижити», необхідно поводитися не так, як удома. Але маля ще не знає цієї нової форми поведінки й тому страждає, побоюючись зробити щось не так. Чи у всіх дітей однакова поведінка при вступі в садок? Ні. Одні діти впевнені, вибирають гру, йдуть на контакт із дітьми й дорослими, інші – менш упевнені, більше спостерігають, деякі – виявляють негативізм, небажання йти в групу, відхиляють усі пропозиції, бояться відійти від батьків, голосно плачуть. Причини такої поведінки різні: це і відсутність режиму вдома, й невміння гратися, й не сформованість навичок самообслуговування. Однак основна причина – недостатній досвід спілкування з однолітками та дорослими. Процес пристосування (адаптації) до дитячого садка проходить індивідуально. Середній строк адаптації дітей раннього віку – 7-15 днів, молодшого дошкільного віку – 2-3 тижні, старшого дошкільного віку – 1 місяць. Виникнення у дитини стійкого «адаптаційного синдрому» свідчить про її неготовність до виходу із сім’ї. ВИОКРЕМЛЮЮТЬ ТАКІ СТУПЕНІ АДАПТАЦІЇ: · Легкий – поведінка дитини нормалізується (протягом 10 – 15 днів) – фізіологічна, природна адаптація; · Середній (протягом 15 – 30 днів) – дитина худне, хворіє, але не важко, без ускладнень; · Важкий (триває від 2 місяців і більше) – паталогічна адаптація. Виходячи з цього, виокремлюють три групи дітей за характером пристосування до нових умов життя. Перша група – ті, для кого процес адаптації легкий і безболісний. Такі діти комунікабельні, самостійні, спілкування батьків із ними доброзичливе. Друга група – малюки, котрі адаптуються повільніше і важче. Зацікавлення грою змінюється байдужістю, вередуванням. Малятам бракує довіри у ставленні до вихователів, інших дітей навички гри та спілкування розвинені недостатньо. Діти малоініціативні, менш самостійні, дещо можуть робити самі але здебільшого залежать від дорослого. З боку батьків простежується нестабільність у спілкуванні: доброзичливі, привітні звертання змінюються криком, погрозами або збільшенням вимог. Третя група – діти, які важко пристосовуються до нового оточення. Вони зазвичай несамостійні, швидко втомлюються, ігрові навички не сформовані. У досвіді таких дітей – прояви авторитарності, жорстокості (чи навпаки – зайвої поступливості) з боку дорослих, що спричиняє страх, недовіру до вихователя або повне ігнорування його та інших дітей. Сон і апетит погані або зовсім відсутні. Діти часто хворіють, що ще більше вповільнює звикання до нового оточення й до нових вимог. ЩОБ ПРОЦЕС АДАПТАЦІЇ НЕ ЗАТЯГУВАВСЯ, НЕОБХІДНО: · Давати позитивні настановлення, підтримувати бажання дитини йти в садок; · Дитина має відчувати повне розуміння між батьками та вихователями, тоді вона швидше звикає; · У перші дні – короткочасне перебування у групі – 1-2 години; · Наблизити домашній режим до садкового; · Утримуватися від шумних масових вистав, або зменшити емоційне навантаження; · Навчати навичок самообслуговування (одягання, умивання, складання іграшок). Головною педагогічною умовою успішної адаптації дитини до дитячого садочка є єдність вимог до малюка в сім’ї та в дитсадку. Легку адаптацію і в деякій мірі адаптацію середнього ступеню можна вважати закономірною реакцією дитячого організму на змінені умови життя. Важка ж адаптація свідчить про надмірність психоемоційних навантажень на організм дитини і вимагає відповідної уваги з боку вихователя, батьків дитини і практичного психолога. Тому дуже важливою є співпраця усіх сторін.

РЕКОМЕНДІЦІЇ ДЛЯ БАТЬКІВ

Ø Сформувати позитивну установку на садочок. Це дуже важливий пункт! Ніколи не лякайте дитину садочком. Такі фрази, як: “Заспокойся, бо відведу в садок”, “От підеш в садочок — побачиш!” здатні сформувати у дитини установку на те, що в садочку погано і його варто уникати всіма силами. Не використовуйте фрази, які містять негатив джля дитини (“А в садочку тобі доведеться таке їсти!”, “От підеш в садочок, а там мусово ділитися з дітками!”. Розповідайте дитині про садочок, гуляйте біля нього, спостерігайте за дітьми на майданчику в дитчяому садку, коментуючи все, що побачили.

Ø Приймати почуття та емоції дитини, говорити про них. Виключити нотації, переконання. Якщо дитина плаче, сумує ніколи не заперечуйте її почуття, не немагайтесь зразу ж переконати, що ці почуття марні. Просто прийміть їх, покажіть, що ви розумієте, що це нормально так відчувати. Скажіть: “Так, я бачу, ти дуже сумував / сумувала!” “Тобі було страшно, сумно, печально…”

Ø Навички самообслуговува-ння. Навчіть малюка одягатися, роздягатися, їсти ложкою самостійно. Звичайно, якщо вам доводиться віддавати дитину в дитсадок в дуже ранньому віці, то ці навички можуть бути ще не сформовані на достатньому рівні. Головне, щоб дитина хотіла і пробувала самостійно одягатись чи їсти, а також вміла попросити про допомогу. Тоді вона комфортніше і впевненіше почуватиметься серед однолітків, серед яких знайдуться ті, що вміють робити це самостійно.

Ø Соціалізувати дитину (більше відвідувати парки, дитячі майданчики, групи раннього розвитку для того, щоб дитина звикла до дитячого колективу, до інших дорослих, до занять і необхідності слухати і чути дорослого.)

Ø Приділяти дитині більше уваги, тепла, ласки, більше обіймайте, демонструйте свою любов, більше часу проводьте разом. Таким чином ви компенсуєте ту нестачу мами протягом дня і ще раз переконуєте, що мама продовжує любити, а не покидає в садочку, бо більше не любить.

Ø Обов’язково прощайтесь, не тікайте, залишаючи дитину. Це стосується не тільки дитячого садка, але і будь-яких моментів розлучення. Дитині набагато легше зрозуміти, що мама іде і скоро повернеться, ніж збагнути, куди мама раптово поділася. В останньому випадку діти починають придумвати, що мама покинула їх і більше ніколи не повернеться. Тоді починаються сльози, переживання, істерики, небажання відпускати маму ні на секундочку.

Ø Навчіть дитину відпускати маму, гратися самій іграшками. Звичайно, не у всіх є така можливість, але добре, якщо у дитини є регулярний досвід того, що мама відлучається на декілька годин, а малюк тим часом залишається з татом, бабусею, нянею… Діти, які ніколи не розлучалися з мамою, так само, як і ті, у яких був невдалий досвід такого розлучення, можуть довше адаптовуватися до дитячого садочка.

Ø Пам’ятайте, ДИТИНА ВІДЧУВАЄ ВАШУ ТРИВОГУ! А дитина, котра відчуває мамину тривогу чи страх, починає сама боятися і думати, що в садку з нею може трапитися щось неприємне. Для такої дитини період адаптації може не закінчуватися дуже довго — поки мама не заспокоїться і не відпустить свої переживання.

І пам'ятайте - все проходить. І цей складний час також рано чи пізно залишиться позаду.

адаптація.docx

Скачать DOCX • 431KB